Про літо
Сонячний, барвистий літній ранок.
Я йду у своїх справах,
а мене так стиха чіпає хтось за руку?
Овва, то давній мій знайомий, -
вітерець! Відучора його не бачив.
Трохи спинився, щоб почути
й він не забарився,
розпочинаючи тихенько шепотіти…
Ну дуже тихо, здається щось про літні квіти?
Про їх непересічну красу, як подарунок за боротьбу
у перегонах до світила.
Про туман, що дуже дивний отой пан, -
живе чомусь на однім місці в низині,
з болотом грузним на самоті.
І міг би йти спокійно, вітерець поможе,
але ні…
Про дерева, здається мій новий колега їх навіть трошечки боїться.
Каже стільки сил забирають в нього, коли злапають.
Ніби граючись у верховіттях спокійно собі його тримають.
То мусить кликати на допомогу дядька - сильного вітру, щоби він їх
приструнив, хай стоять спокійно! Не бешкетують!
І ось, знову починає шепотіти, та й далі полетів.
Залишивши мені лише мої думки.
І яскраві літні спогади природної краси…
