Про долю

19.08.2020 14:48

Ой зруйную, розвалю все довкола -

щоб нове щось збудувати,

але поміж тими черепками

не знайду нікого

хто би міг,

або хотів мені в тому помагати…

Багато люду втече просто -

страх їх кудись гонить.

Інші пройдуть мимо ніби

нічого не можуть.

Дрібко тих хто щось розгледить

не зможуть спитати.

А я сиджу в хмарах пилу,

годі просто встати…

Розвалив, десь навіть трохи запалив -

впало згоріло.

Свої брови обсмалив,

Стою… Та якось не сміло

починаю кричати, звати -

то повтікали всі:

і птахи і звірі,

дерева напевно теж би втекли,

але коріння – їх доля.

Моя ж – серед руїн стояти…