4 червня 2020

19.08.2020 14:08

Я тут дививсь очима тими ж що і до нині

не відаючи причини сумував…

Таке буває, сміх сльозами запиваю, мовчу.

З кожним днем все більше ззовні, а всередині кричу, чи ні?

Може вже і там тихіше.

Давно не ходив у мрії, от як колись було:

заплющу очі і я мандрую, по горах, світах і навіть по планетах.

Так так, й таке бувало, однієї днини там, сьогодні сям.

А зараз ні, побут захопив всі сни, грошима заклеїв си стіну,

на якій в шпарину підглядав за мрією, оттакої.

Ото дитя, хтось скаже, ще й пальцем біля скроні покаже.

Ну й гаразд, далі мовчу. А день минає, прекрасний день:

був дощ, зараз сонце, тепло, краса через брудне віконце

і там ціла юрба, юрба людей таких як я…