Білі сніжинки закружляли в танцях, на зустріч додолу ніби поспішали. Ковдрою пухкою, білою яскравою, на Сонці виблискують майже діаманти.   Поруч одне з одним, та як намальовані майстрами невідомими попід небесами. Розсіяні вітром, і промені між нами, чарівні візерунки, поєднують серця...

Сонячний, барвистий літній ранок. Я йду у своїх справах, а мене так стиха чіпає хтось за руку? Овва, то давній мій знайомий, - вітерець! Відучора його не бачив. Трохи спинився, щоб почути й він не забарився, розпочинаючи тихенько шепотіти… Ну дуже тихо, здається щось про літні квіти? Про їх...

Ой зруйную, розвалю все довкола - щоб нове щось збудувати, але поміж тими черепками не знайду нікого хто би міг, або хотів мені в тому помагати… Багато люду втече просто - страх їх кудись гонить. Інші пройдуть мимо ніби нічого не можуть. Дрібко тих хто щось розгледить не зможуть спитати. А я сиджу...

Я тут дививсь очима тими ж що і до нині не відаючи причини сумував… Таке буває, сміх сльозами запиваю, мовчу. З кожним днем все більше ззовні, а всередині кричу, чи ні? Може вже і там тихіше. Давно не ходив у мрії, от як колись було: заплющу очі і я мандрую, по горах, світах і навіть по...

Світлі тіні лізли по стінах, дерлись нагло догори. Я боявся, не відпускав край ковдри то мій оберіг. А на дворі падав сніг… Вдома казали, в школі сварили,- я свій світ як міг зберіг. Скільки не можна, ще більше не треба - мій досвід був наче лід. В той час як на дворі падав сніг… Цокання годинника...

Прогинання у світі відбулось сьогодні: Хто прийшов, червоніли, але були голодні. Всі хотіли розваг, всі хотіли видовищ І німе побажання – відпочити від волі.   Той хто правду сказав, від правди і впаде А як вміло збрехав, влаштує паради Гроші і влада, а цінник той самий Про душу у людини...

Я не просто небо, ти не просто хмари. Холодний дощ дуже довго чекали… Обіцяють через три дні. Всі календарі я вже знаю напам’ять, перевтілення душі щораз виринають, розмовляють тіні твої…   А вві сні, твоєму сні обійму Тебе, і буду цілувати ніжно-ніжно. Торкаючись долонями до твого...

Ти мій ранковий ковток запашної кави, моя енергія на цілісінький день. Запали, ну давай-давай, не соромся, ми на цій планеті самі.   Наші цілі давно придумали батьки, ми проживаємо ще один день - години втікають крізь прочинене вікно, а ти не соромся, давай запали, запали цей вечір, ти і я...